| Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Лєбєдєв Сергій Олексійович
Сергій Олексійович Лебедєв народився 2 листопада 1902 р. у Нижньому Новгороді в родині вчителя. Мати Настасія Петрівна (у дівоцтві Маврина) залишила багатий дворянський маєток, щоб стати викладачем у навчальному закладі для дівчинок з бідних родин. Олексій Іванович Лебедєв, батько Сергія, рано залишившись сиротою, жив у тітки в селі. У дев'ять років повернувся до овдовілої матері в Кострому, два роки відвідував парафіяльну школу. Після цього п'ять років працював конторником на тій же ткацькій фабриці, що і мати, і багато читав. І Олексій Іванович, і Настасія Петрівна неухильно додержувалися принципу: життя народного вчителя повинне бути прикладом і зразком як для учнів, так і для своїх дітей. Бездоганна чесність, неприйняття якого-небудь ябедництва, підлесливості, працьовитість ставилися в главу виховання. Так виховувалися натури захоплені, глибокі і гармонічні. По спогадах Т.А. Мавриної, Сергій був звичайним хлопчиком. Любив плавати і легко перепливав Оку. Окулярів тоді не носив... Любив грати в шахи. Якось змайстрував динамо-машину і лейденську банку, що накопичує електричний заряд. Протягнувши проводи з їдальні в кухню і бабусину кімнату, спорудив електричний дзвоник. Усі товариші Сергія захоплювалися музикою. Сам він грав на фортепіано, особливо любив твори Бетховена і Грига. Багато читав. Книги були в будинку скрізь, шаф не вистачало, спорудили полки навіть у холодних сінях. Знав напам'ять безліч поем і віршів. Любив Блока, Гумільова, зачитувався романами Дюма. Сергію ледь виповнилося п'ятнадцять років, коли почалася революція. Спочатку її прийняли з ентузіазмом. Але чим далі, тим усе похмуріше ставав настрій у родині, і не тому, що довелося, як і всій країні, голодувати, а Наросв перекидав учителя з одного міста в іншій (Симбірськ, Курмиш, Сарапул). Страшніше було те, що людей прирікали на голод духовний, знищували культуру, за яку так жагуче боровся Олексій Іванович. В інституті С.О. Лебедєв відразу прилучився до наукової творчості. Спеціалізувався в області техніки високих напруг. Лекції йому читали такі видатні вчені, як творець Всесоюзного електротехнічного інституту ім. Леніна (ВЕІ) К.А. Коло, Л.И. Сиротинський і А.А. Глазунов. У дипломному проекті, виконаному під керівництвом Кола, Лебедєв розробляв нову в той час проблему - стійкість рівнобіжної роботи електростанцій. Зміст проекту вийшов далеко за рамки студентської роботи. Це була серйозна праця, що мала велике наукове і практичне значення. Одержавши в квітні 1928 р. диплом інженера-електрика, С.О. Лебедєв став викладачем МВТУ ім. Баумана й одночасно молодшим науковим співробітником ВЕІ. Незабаром він очолив групу, а потім і лабораторію електричних мереж. У 1933 р. разом з А.С. Ждановим опублікував монографію "Стійкість рівнобіжної роботи електричних систем", доповнену і перевидану в 1934 р. Ще через рік ВАК присвоїв молодому вченому звання професора. У 1939 р. С.О. Лебедєв захистив докторську дисертацію, не будучи кандидатом наук. У її основу була покладена розроблена ним теорія штучної стійкості енергосистем. Майже двадцять років проробив Сергій Олексійович у Москві. Останні десять років він керував відділом автоматики. До війни ВЕІ був одним з найвідоміших науково-дослідних інститутів, де працював ряд учених зі світовим ім'ям. Відділ автоматики займався проблемою керування енергетичними системами (С.О. Лебедєв, П.С. Жданов, А.А. Гродський), теорією автоматичного регулювання (Л.С. Гольдфарб, Д.И. Марьяновський, В.В. Солодовніков), новими засобами автоматики (Д.В. Свечарник), телемеханікою (А.В. Михайлов) і являла собою сузір'я молодих талантів. Деякі співробітники згодом стали великими вченими, а їхні наукові праці одержали світове визнання. Сергій Олексійович знаходячись у Свердловську, у дивно короткий термін розробив швидко прийняту на озброєння систему стабілізації танкової зброї при прицілюванні. Ніхто не знає, скільком танкістам у роки війни вона врятувала життя, дозволяючи наводити і стріляти зі зброї без зупинки машини, що робило танк менш уразливим. За цю роботу С.О. Лебедєв був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.". Для системи стабілізації танкової гармати й автоматичного пристрою самонаведення на ціль авіаційної торпеди потрібно було розробити аналогові обчислювальні елементи, що виконують основні арифметичні операції, а також дії диференціювання й інтегрування. Розвиваючи цей напрямок, у 1945 р. Лебедєв створив першу в країні електронну аналогову обчислювальну машину для рішення систем звичайних диференціальних рівнянь, що часто зустрічаються в задачах, пов'язаних з енергетикою. Двійкова система також не залишилася поза полем зору вченого. Його дружина, Аліса Григорівна, згадує, як у перші місяці війни по вечорах, коли Москва занурювалася в темряву, чоловік ішов у ванну кімнату і там при світлі газового пальника писав незрозумілі їй одиниці і нулики... В.В. Бардиж, заступник Лебедєва по лабораторії, у якій створювалася БЕСМ, стверджує, що якби не війна, то роботу над створенням обчислювальної машини з використанням двійкової системи числення вчений почав би раніш (про це говорив сам Сергій Олексійович). Те, що інтерес до цифрових засобів обчислень проявився у вченого до війни, підтверджує і професор А.В. Нетушил. Після закінчення четвертого курсу Московського енергетичного інституту виробничу практику він провів у ВЕІ - у відділі Сергія Олексійовича. З осені 1948 р. С.О. Лебедєв орієнтував лабораторію на створення МЕСМ. Продумавши основи її побудови, він у січні-березні 1949 р. представив їх для обговорення на створеному їм семінарі, у якому брали участь М.А. Лаврентьєв, Б.В. Гнеденко, А.Ю. Ішлінський, А.А. Харкевич і співробітники лабораторії. Попередньо, восени 1948 м, він запросив у Київ А.А. Дородніцина і К.А. Семендяєва для остаточного визначення набору логічних операцій МЕСМ. Однак найбільш важкою частиною роботи являлося практичне створення МЕСМ. Тільки різнобічний попередній досвід досліджень дозволив Сергію Олексійовичу блискуче справитися з труднішою задачею технічного втілення принципів побудови ЕОМ. Один прорахунок усе-таки був допущений. Під МЕЭСМ було відведене приміщення на нижньому поверсі двоповерхового будинку, у якому розміщалася лабораторія. Коли її змонтували і включили під напругу, шість тисяч розпечених електронних ламп перетворили приміщення в тропіки. Довелося видалити частину стелі, щоб відвести з кімнати хоча б частину тепла. С.О. Лебедєв працював натхненно, захоплюючи співробітників своїм прикладом, прекрасним знанням справи, якій він присвятив все своє життя. При налагодженні МЕСМ він цілодобово не виходив з лабораторії, підкріплюючи себе найміцнішим чаєм". У 1952 р. (уже після переїзду Лебедєва в Москву) Інститут електротехніки АН України представив роботу по створенню МЕСМ на здобуття Державної премії. До складу творчого колективу були включені Лебедєв, Дашевський, Шкабара. Робота, безумовно, заслуговувала премії. Життя це довело: розроблені С.О. Лебедєвим основи побудови ЕОМ без принципових змін використовуються й у сучасній обчислювальній техніці. Тепер вони загальновідомі: 1) до складу ЕОМ повинні входити пристрої арифметики, пам'яті, введення-виводу інформації, керування; 2) програма обчислень кодується і зберігається в пам'яті подібно числам; 3) для кодування чисел і команд варто використовувати двійкову систему числення; 4) обчислення повинні здійснюватися автоматично на основі збереженої в пам'яті програми й операцій над командами; 5) у число операцій крім арифметичних уводяться логічні - порівняння, умовних і безумовних переходів, кон’юнкція, диз'юнкція, заперечення; 6) пам'ять будується по ієрархічному принципу; 7) для обчислень використовуються чисельні методи рішення задач. У 1950 р., коли був випробуваний макет МЕСМ, подібна машина працювала лише в Англії. Причому в ній був використаний арифметичний пристрій послідовної дії, а в МЕСМ - рівнобіжного, останнє більш прогресивно. Плодотворність ідей, закладених у МЕСМ, була з всією очевидністю підтверджена наступними роботами колективів, очолюваних С.О. Лебедєвим. Комітет повинний був врахувати і те, що в 1952 р. МЕСМ була практично єдина в країні ЕОМ, на якій вирішувались найважливіші науково-технічні задачі з області термоядерних процесів (Я.Б. Зельдович), космічних польотів і ракетної техніки (М.В. Келдиш, А.А. Дородніцин, А.А. Ляпунов), далеких ліній електропередач (С.О. Лебедєв), механіки (Г.Н. Савін), статистичного контролю якості та ін. Це був перший, але не останній випадок нерозуміння величезної значимості наукової творчості С.О. Лебедєва, його внеску в становлення і розвиток обчислювальної техніки. На жаль, і керівництво Академії наук України, на чолі якого тоді стояв учений-біолог, не зрозуміло (а може, і не намагалося зрозуміти) важливість робіт ученого. Не допоміг і секретар ЦК Компартії України И.Д. Назаренко, що відвідав лабораторію Лебедєва наприкінці 1950 р. Ознайомившись з МЕСМ і подальшими перспективами розвитку і застосування цифрової електронної обчислювальної техніки, він виразив свій подив і захоплення одним словом: "Чаклунство". Залишаючи лабораторію, сказав Лебедєву, що буде чекати пропозицій про розвиток робіт. Президія Академії наук України, заслухавши через тиждень доповідь Сергія Олексійовича, послала у Центральний Комітет Компартії України лист із більш ніж скромними проханнями. Після МЕСМ почалася розробка спеціалізованої ЕОМ (СЕСМ) для рішення систем алгебраїчних рівнянь. Основні ідеї побудови СЕСМ висунув С.О. Лебедєв. Це була його остання робота в Києві. Згодом спеціалізовані ЕОМ (різного призначення) стали важливим класом засобів обчислювальної техніки. Це ще раз говорить про прозорливість ученого, що висунув ідею спеціалізації ЕОМ на зорі їхнього створення. Коли при налагодженні БЕСМ у москвичів зустрілися труднощі, Лебедєв запросив у Москву для допомоги в запуску машини групу співробітників зі своєї колишньої лабораторії (Е.А. Шкабару, С.Б. Погребинського та ін.). Це було мудре рішення: досвід і впевненість киян передалися співробітникам ІТМ і ВТ АН СРСР, і налагодження пішло швидше. Сергій Олексійович дуже дбайливо відносився до своїх помічників - у рідкі вільні дні їздив з ними "на природу" у підмосковні ліси, запрошував до себе додому на чаювання. Після від'їзду Лебедєва в Москву його учні в Києві Дашевський, Шкабара, Погребинський і інші приступили до розробки ЕОМ "Київ". Машина хоча й поступалася по характеристикам новій ЕОМ М-20, але цілком відповідала вимогам того часу. У 1958 р. колишню лабораторію С.О. Лебедєва очолив В.М. Глушков. Під його керівництвом успішно завершилася розробка ЕОМ "Київ", що довго використовувалася в Обчислювальному центрі АН України, розгорнутому на базі лабораторії. Інший її екземпляр був закуплений Об'єднаним інститутом ядерних досліджень, де також довго й успішно експлуатувався. Створений у 1957 р. Обчислювальний центр АН України в 1961 р. був перетворений в Інститут кібернетики, що сьогодні має ім'я його творця - В.М. Глушкова, який продовжив справу, почату С.О. Лебедєвим. Виступаючи на вченій раді Інституту кібернетики АН України, присвяченій 25-річчю створення МЕСМ, Глушков так оцінив значення МЕСМ для розвитку обчислювальної техніки на Україні й у країні: "Незалежно від закордонних учених С.О. Лебедєв розробив принципи побудови ЕОМ зі збереженою в пам'яті програмою. Під його посібником була створена перша в континентальній Європі ЕОМ, у короткий термін були вирішені важливі науково-технічні задачі, чим було покладене початок радянській школі програмування. Опис МЕСМ стало першим підручником у країні по обчислювальній техніці. МЕСМ стала прототипом Великої електронної рахункової машини ВЕСМ; лабораторія С.О. Лебедєва стала організаційним зародком Обчислювального центра АН України, а згодом Інституту кібернетики АН України". Сергій Олексійович Лебедев помер 3 липня 1974 р. Він похований в Москві, на Новодівочому кладовищі. Заслуги С.О. Лебедєва перед українською наукою не забуті. Одна з вулиць Києва має його ім'я. Академія наук України заснувала премію його імені. На будинку, де розташовувався Інститут електротехніки АН України, директором якого був С.О.Лебедєв, установлена меморіальна дошка. http://reff.net.ua
|
